ДЗЮДО

                                                                    Бойове мистецтво і використання для самооборони.

        Прийоми дзюдо лягли (повністю або частково) в основу багатьох армійських стилів рукопашного бою і цивільних систем самооборони, в тому числі, американського бойового дзюдо (American Combat Judo), систем рукопашного бою армії і морської піхоти США.

           Прийоми самооборони вивчаються також у формі ката: Кіме-но ката і Кодокан госиндзюцу.

В японській поліції дзюдо вивчається з 1886 року. Спеціально для поліції був розроблений комплекс прийомів для затримання злочинців — Рэнкохо вадза(перероблений Сумиюки Котані (10-й дан Кодокан дзюдо), Есими Осава і Юїті Хіросе (обидва мають ступені 7-й дан)).

        Для жіночої самооборони в 1943 році Дзіро Нанг в Кодокане розробив комплекс ката Єси дзюдо госинхо, що складається з 18 прийомів, розбитих на три групи.

Різні аспекти підготовки дзюдоїстів сприяють успішному застосуванню дзюдо для самооборони:

• Тренування з противником, чинять опір в повну силу, слугує виробленню швидкості, витривалості, сили і реакції.

• Психологічна і фізична готовність до падінь і ударів, що виробляється в процесі тренувань.

• Навчання безпечним прийомам самостраховки при падіннях.

• Здатність вибирати потрібну дистанцію, положення і момент часу для проведення прийому на противника.

• Правила спортивного дзюдо заохочують швидкий перехід до виконання больових, задушливих прийомів і утримань після проведення кидка, що корисно для самооборони.

• Напрацювання бросковой техніки дає можливість точно контролювати становище противника при кидку, що дозволяє вибрати бажану жорсткість впливу (аж до летального результату) в ситуаціях, пов'язаних з самообороною.

Але є також і критика застосування дзюдо для самооборони з боку представників інших єдиноборств:

• Використання під час тренувань дзюдоги обмежує досвід протидії супротивникові, коли неможливо або неефективно взяти захоплення за одяг (при боротьбі в партері тощо) або коли боротьба ведеться взагалі без кэйкоги (за аналогією з турнірами але-гі (no gi) в бразильському джиу-джитсу).

• Занадто великий ухил у бік спорту, наявний у ряді клубів, і, як наслідок, обмеження застосовуваних прийомів тільки дозволеними правилами змагань.

• Відсутність ударної техніки. Атэми вадза вивчається не у всіх секціях спортивного дзюдо, і в ряді випадків тільки дзюдоїстами, які досягли рівня дан, і тільки у формі ката.

Техніка дзюдо

          Три головних технічних розділу дзюдо стилю Кодокан складають: ката (яп. 形 ката, букв. «форма», набір формальних вправ, ката в дзюдо виконуються в парах), рандорі (яп. 乱取り рандорі, букв. «вільні захоплення», боротьба за попередньо заданими правилами з метою навчання яким-небудь технічним прийомам) сіай (яп. 試合 сиаи, «змагання»).

                 Також у програму навчання Кодокан дзюдо входять кихон (яп. 基本 кихон, «основи», цей розділ включає навчання базовим стійок (сисэй), переміщення (сінтай і тайсабаки), самостраховці (укемі), а також кумиката — способів взяття захвату) і каппо — техніка реанімації.

Форма для занять

           Заняття дзюдо проходять на татамі, дзюдоїсти займаються босоніж. В якості тренувального одягу використовується різновид костюма для тренувань (кэйкоги) — дзюдоги. Дзюдоги складається з куртки, штанів і пояси. Класичне дзюдоги білого кольору, але в міжнародних змаганнях, що проводяться IJF, учасники одягнені в дзюдоги білого і синього кольорів.